ОЗОКЕРИТ І ОЗОКЕРИТОВІ ОЗЕРА: лікувальні властивості, розташування джерел, історія відкриття та видобутку

Озокеритові озера — це неофіційна назва групи мінеральних вод Трускавця, які стали доступні після закінчення розробок шахт з видобутку озокериту — гірського воску, та галеніту — свинцевого блиску. Всі вони використовуються виключно для зовнішнього застосування в бальнеологічних процедурах в натуральному вигляді або розведені іншими водами, в основному для ванн. Крім того, ці води практично не мають протипоказань, за винятком індивідуальної чутливості організму. В даному матеріалі розказано, що таке озокерит і як його використовують у бальнеології, а також де в Трускавці розташовані джерела мінеральних вод, пов’язані з родовищами озокериту.

Озокерит — загальна інформація

Озокеритові озера — це народна назва підземних порожнин, що утворилися після вилучення озокериту та заповнення їх мінеральними водами. Озокерит (від др.-грец. ὄζω — пахну і κηρός — віск), «віск, що пахне» або «гірський віск», «земляний віск», «земна живиця», «земне сало», являє собою природний вуглеводень з групи нафти, за іншими даними — з групи нафтових бітумів. Таким чином, ця речовина має органічне походження. Вперше термін «озокерит» запропонував німецький мінералог Ернст Фрідріх Глокер у 1833 році.

Про викопний віск, який використовується для лікування та виробництва свічок, згадував ще у 1595 році професор Краківської академії Мартін у своєму труді «Herbarz polski, to jest o przyrodzenie ziół i drzew rozmaitych e innych rzeczy do lekarstw należących ksi».

Пізніше, у 1781–1782 роках, у Варшаві було видано підручник мінералогії та геології відомого вченого, доктора філософії та вільних мистецтв Я. К. Клюка (1739–1796). У книзі перераховувалися родовища густої нафти та методи її видобутку. Автор виділив: олію, олію-сирець, дьоготь, жир, бальзам та густі види олії (єврейська олія, гагат, бурштин, натуральний викопний дьоготь).

Географія покладів

На початку XX століття поклади озокериту на Прикарпатті вважалися єдиними у світі, і лише пізніше були відкриті інші родовища. Сьогодні озокерит видобувається в 30 країнах світу, проте найбільші його запаси і видобуток, як і раніше, знаходяться в Україні. Найбільш відомі родовища розташовуються по обидва боки Карпат, але донедавна єдиними місцями видобутку в Україні були < strong>Бориславське — Львівська область, Старуня та Дзвиняч — Івано-Франківська область. В останніх двох він уже не видобувається.

У світі відомі поклади в Англії — графство Нортумберленд, Уельсі, Шотландії, Туркменії — півострів Челекен і Чарджоу, Узбекистані — Фергана. Також озокерит зустрічається в пісковиках Румунії та в США — штат Юта, хоча в останньому запаси практично вичерпані.

Так зване Бориславське родовище розташоване за 4 км від Трускавця у місті Бориславі; воно містить 85% світових запасів природних парафінів. Підземні порожнечі, які виникли в місцях видобутку озокериту, пізніше заповнились мінеральними водами. Поклади озокериту є також поблизу сіл Дзвиняч та Старуня та в інших прикарпатських місцевостях.

Містородження озокериту приурочені до осадових пород нижньоворотищенської та поляницької світ олігоцену та представлені покладами пластового та жильного типу, які поширені у межах зведеної частини Бориславської глибинної антиклінальної складки. Потужність головної озокеритової жили становить близько 3 метрів, за розвіданої довжини 300 метрів. Розробка велася на глибині понад 100 метрів.

Державним балансом запасів враховуються три родовища озокериту:

1. Бориславське;
2. Дзвінятське;
3. Старунське.

Сумарні балансові запаси яких на 1 січня 1998 року за категорією А+В+С < strong>становили 191 993 тонн, надбалансові — 127 846 тонн.

Фізико-хімічні характеристики та особливості утворення

За зовнішнім виглядом озокерит нагадує бджолиний віск, має запах гасу.

• Питома вага — від 0,85 до 0,97 Н/куб. м, частіше від 0,91 до 0,95 Н/куб. м.
• Температура плавління — від 58 до 100 °C.
• Колір мінливий, від світло-жовтого до темно-коричневого, зрідка — зеленого.
• Консистенція — від м’якої пластичної до жорсткої ламкої. Злам нерівний, структура подекуди волокниста. Елементарний склад близький до парафіну. Вміст мінеральних масел в озокериті визначає його консистенцію — від мазеподібної, воскової до ламкої або твердої.
• Озокерит наділений від природи значною пластичністю і при переході з рідкого до твердого стану зменшується в обсягах приблизно на 15%.
• Має високу теплоємність і низьку теплопровідність; складається з домішок різних вуглеводнів, що містять за вагою 7–85% вуглецю та 3–14% водню.

За своїм хімічним складом озокерит є неоднорідною сумішшю високомолекулярних твердих насичених вуглеводнів (зазвичай складається з 85–87% вуглецю і 13–14% водню) з добавками рідких олій та асфальто-смолистих речовин. Розчиняється в ефірі, нафті, бензолі, скипидарі, хлороформі, сірковуглецю, бензині, гасі, смолах та деяких інших речовинах. Не розчиняється у воді, спирті та лугах.

За фізико-хімічними властивостями виділяють 12 видів озокериту:

1. бада (власне озокерит);
2. волокнистий;
3. кемдебанс;
4. бориславіт;
5. геленіт;
6. рудний;
7. гумбед;
8. нафтогіль;
9. цитрозикит;
10. нафтадил;
11. урпетит
12. хризматин.

На думку геологів, поклади озокериту зазвичай знаходяться у безпосередній близькості від покладів парафіністої нафти. Вчені вважають, що ці родовища утворюються подібно до мінеральних жил завдяки поступовому повільному випаровуванню та окисленню нафти і утворенню при цьому розплавленого парафіну, який охолоджується в ущелинах, де раніше була рідина. У природі озокерит може зустрічатися у різних формах — від м’якої воскоподібної речовини до твердої, як гіпс, чорної маси.

Історія відкриття прикарпатських покладів

Перша відома офіційна згадка про український озокерит відноситься до початку XIX століття. Озокеритові рудники були у Бориславі, Трускавці, Двинячі, Старуні та інших містах.

Наприкінці XVIII — початку XIX століть озокерит використовувався місцевим населенням Прикарпаття для освітлення приміщень. Так як попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район біля міста Борислава та сіл Дзвиняч та Старуня. 1810 року місцевий житель Іван Мітіс отримав офіційний дозвіл на використання цього цінного дару природи в промислових цілях — для виготовлення свічок.

Земний віск почали видобувати наприкінці ХVІІІ століття поряд із ропою (нафтою). Архівні документи свідчать про те, що вже на початку ХІХ століття у Дрогобичі використовували свічки з озокериту. У 1840 році на території Борислава було близько 30 нафтових та озокеритових ям-джерел. Промисловий видобуток почався 1855 року. Згодом тут відкрили великі поклади мінералу, які залягали разом із кам’яною сіллю.

Поклади багатої озокеритом породи наприкінці XIX століття оцінювалися у 30 мільйонів тонн. Бориславський рудник активно розроблявся: у 1850–1900-х роках працювало до 1,5–5 тисяч копалень на рік, де видобувалось від 2 до 10 тонн чистого озокериту на рік, причому видобуток робився вручну.

В одній із львівських газет у 1868 році писали:

«Кожен копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперервному русі. З світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, схожими на підземних духів, які видобувають проклятий скарб».

Перший хімічний аналіз озокериту, що доставили з Трускавця, був зроблений у Франції у 1840 році французьким хіміком Ф. Вальтером, який виділив з нього парафін. Після цього фізико-хімічні властивості речовини почали використовувати в медицині — виробляти мазі, креми та вазелін. При лікуванні ним обробляли рани, застосовували при радикуліті, травмах суглобів та зв’язок.

Пізніше більш тугоплавкий озокерит Бориславського родовища використали як високоякісний електроізолятор для першого міжконтинентального телеграфного кабеля, що був прокладений дном Атлантичного океану між Європою та Америкою в 1858 році; цей кабель працює досі.

У 1860-х роках галицький озокеритовий промисел запрацював на повну потужність: копалину використовували в шкіряній промисловості, в медичній для лікування суглобів, а найбільше — для виготовлення свічок, які вивозилися до Львова, Відня, Праги та інших міст.

У наші дні озокерит використовується для виготовлення свічок та ізоляторів, оскільки має велику температуру плавлення, порівняно з парафіном, а також при виробництві різних мастил та мазей для технічних і медичних потреб, у будівельній промисловості, у хімічній промисловості при виготовленні лаків. Використовується озокерит у радіо- та електротехніці як електроізоляційний матеріал.

Бориславське родовище озокериту відкрито у 1854 році львівським промисловцем Робертом Домсом, який знайшов земний віск у розмитих берегах річки Тисмениці і почав виготовляти з нього свічки. Воно виявилося найбільшим у світі за запасами та рівнем видобутку.

Хімічний зміст бориславського озокериту, за М. Ю. Гюльденбергом (1968 рік), такий:

• церезин — 69–80%;
• парафін — 3–7%;
• мінеральні олії — 1–2%;
• нафтові смоли — 8–10%;
• асфальтени — 0,5–5%;
• механічні домішки — 3–8%.

Через 10 років у дослідженнях, проведених А. П. Ясевичем (1978), було встановлено, що в бориславському жильному озокериті міститься:

• 42% олій;
• 24% карбоїдів;
• 22% асфальтенів;
• 2,8% смол;
• 8% неомильних речовин;
• 0,02% — асфальтогенових кислот.

Під час аналізу озокеритової золи виявлено сірку, калій, залізо, натрій та інші елементи. Природна радіоактивність озокериту незначна. Температура плавлення 62 °C.

Особливості видобутку озокериту в Україні

На Галичині видобуток озокериту відбувається вручну, проте на одному з рудників глибиною 200 метрів і шириною 225 метрів для його транспортування, підйому та вентиляції використовуються механізми.

У тих розробках, де застосовують звичайні вали та штольні, озокерит отримують шляхом глибокого буріння породи, після чого відокремлюється від неї вручну. Руда, що видобувається у шахтах, містить близько 3% озокериту.

У деяких випадках, коли вручну відокремити чистий озокерит від породи неможливо, суміш воску та гірських порід варять у великих котлах, доки озокерит не спливе на поверхню. Після цього озокерит варять ще раз, щоб повністю очистити його від домішок, після чого формують в циліндричні зливки із злегка загостреними кінцями. Саме в такому вигляді цей вуглеводень надходить на ринок. Необроблений озокерит очищають також за допомогою сірчаної кислоти, а потім деревного вугілля. Очищений озокерит називається церезином.

Запаси Дзвиняцького родовища підтверджені у 1951 році. У зв’язку зі значною глибиною залягання покладу озокериту (понад 150 метрів) та низькою якістю сировини (належить до ІІІ–ІV сорту), експлуатація родовища зараз недоцільна.

Запаси Старунського родовища підраховані за категоріями В+С1 у 1953 році. У зв’язку зі складними гідрогеологічними умовами та низькою якістю сировини (II–III сорт), розробка родовища зараз нерентабельна.

Потреба України в озокеритовій продукції в даний час повністю задовольняється за рахунок сировини Бориславського родовища, яке розробляється акціонерним товариством «Бориславський озокерит» Міністерства промислової політики України. Воно випускає озокерит-сирець, що використовується для виробництва озокериту медичного, воско-озокеритових сплавів, канатних мастил та іншого.

У 1940 році, коли почав широко використовуватися парафін, видобуток озокериту зменшився.

Озокеритова терапія

Озокеритова терапія — це один із видів лікування за допомогою тепла (теплолікування), де основним теплоносієм виступає озокерит. У процесі терапії ця речовина здійснює тепловий, хімічний і механічний вплив на організм. Після війни в 1942 році професор С. Лепський випробував озокерит при лікуванні травм і вогнепальних ран, про що згодом з’явилися його наукові праці з лікувальної дії даного вуглеводню.

В основі процесу озокеритолікування лежить подразнюючий вплив, викликаний носієм тепла на шкірні рецептори організму людини. Згідно з медичними даними, зі збільшенням температури шкіри всього на 1 °C швидкість обмінних процесів в організмі зростає приблизно на 10%. Якщо ж підвищити температуру шкірних покривів на 4–5 °C, це справляє істотний оздоровчий ефект.

При цьому дуже важливо, щоб теплова дія була рівномірною та тривалою, що висуває певні вимоги до теплоносія. Всі ці властивості від природи має озокерит, який одночасно збагачує організм корисними біологічно активними речовинами. Крім того, озокерит при охолодженні надає стискуючий вплив на шкіру (компресія при охолодженні), що допомагає більш глибокому проникненню цілющого тепла.

Особливостями гірського воску, які використовують при теплолікуванні, є слабка теплопровідність та значна теплоємність. Після нанесення озокериту на шкіру, на ньому миттєво з’являється шар теплоносія з температурою, близькою до температури шкіри. Завдяки його унікальним властивостям тепло з верхніх шарів теплоносія в нижні переноситься дуже повільно. Це дозволяє використовувати озокерит із температурою до +60–70 °C при тривалих сеансах, не викликаючи опіків шкіри.

Теплолікування за допомогою озокериту надає знеболювальну, протизапальну, розсмоктуючу, судинорозширюючу дію. При цьому стимулюються регенеративні процеси, поліпшується відтік лімфи та тканинної рідини.

Показання для застосування:

1. лікування захворювань хребта, суглобів та сухожиль;
2. лікування наслідків травм опорно-рухового апарату;
3. відновлення після травм та лікування нервів периферичної системи, спинного мозку;
4. лікування хвороб органів дихальної системи;
5. терапія хронічних захворювань органів травлення;
6. лікування широкого спектру жіночих захворювань;
7. лікування судин при хронічному тромбофлебіті;
8. терапія інших хронічних та гострих захворювань;
9. лікування артритів та артрозів;
10. лікування розтягнення зв’язок у гомілковостопних суглобах.

Існує кілька методик озокеритолікування:

• нашарування — наносять малярною щіткою шар за шаром з дедалі більшою температурою;
• озокеритова ванна, коли кисть руки або стопу обмазують озокеритом, занурюють у поліетиленовий мішок і утеплюють ковдрою — обмотують;
• серветно-аплікаційна методика — змочену озокеритом серветку складають у 6-8 шарів, вичавлюють і розпластують на плівці. Другу серветку накладають поверх першої. Накладають на тіло, закривають плівкою та утеплюють ковдрою;
• аплікаційна методика, коли плівку покривають рівномірним шаром озокериту і накладають разом з плівкою на різні ділянки тіла температурою 50–60 градусів.

Озокеритолікування в санаторіях Трускавця

У Трускавці у довоєнні роки та в перші роки відновлення курорту після війни (1945–1946) для теплового лікування застосовували штучні лікувальні грязі, приготовлені з місцевого торфу чи глини та води мінеральних джерел. Але наявність покладів озокериту в прилеглому нафтоносному районі Борислава спонукало працівників курорту застосувати для лікувальних цілей озокерит. Протягом 1945–1946 років озокеритолікування застосовувалося на курорті паралельно з грязелікуванням, при цьому швидко з’ясувалося, що озокеритотерапія є більш ефективним, простим та зручним методом теплового лікування. Тому з 1947 року в Трускавці вперше у курортній практиці озокерит застосовується масово для всіх груп хворих, які лікуються на цьому курорті.

Зазвичай спочатку озокеритові аплікації проводяться при температурі +45 °С, а при звикання хворого до процедури температура поступово підвищується до +55–65 °С. При цьому враховується індивідуальна переносимість. Всього на курс лікування призначають 10–14 процедур. При запальних захворюваннях жіночої статевої сфери досить широко практикуються озокеритові тампони та труси за методом, розробленим З. Г. Волковою.

З 1947 року на курорті застосовується новий метод лікування бориславським озокеритом. У 1949 році була створена гідрорежимна експлуатаційна станція, почалося комплексне наукове дослідження лікувальних факторів, споруджена нова водолікарня з озотокеритолікарнею, модернізовано бювет.

У межах курорту Трускавець застосовується комплексне лікування озокеритом у поєднанні з мінеральними водами. Фахівці довели, що лікувальна ефективність «Нафтусі» значно підвищується навіть при одноразовому застосуванні аплікацій озокериту. Для кращого та більш тривалого ефекту лікарі рекомендують чергувати озокеритотерапію з мінеральною водою, мінеральними ваннами, відповідною дієтою, курортним режимом та поєднувати з методами апаратної терапії, лікувальною фізкультурою та масажем.

Особливо корисний озокерит для лікування суглобів. Процедури із застосуванням цієї речовини сприяють знеболюванню та запуску регенераційних процесів у пошкоджених структурах зчленувань та відновленню їх рухливості. Матеріал має ряд біологічних ефектів, тому рекомендується використовувати у складі комплексної терапії. Активні речовини проникають глибоко в тканини, стимулюють м’язовий тонус, подразнюють нервові рецептори та сприяють притоку крові до пошкоджених елементів.

Найширше в Трускавці використовується медичний озокерит, що складається з рудного озокериту петролатуму та парафіну.

Озокеритові озера: розташування та характеристика джерел

Незважаючи на те, що озокерит нерозчинний у воді, зв’язок озокеритових покладів з мінеральними водами все ж існує.

На околицях Трускавця мінеральні води заповнили озокеритові порожнечі і використовуються в лікувальному процесі; до таких вод належать:

1. «Едвард»;
2. «Фердинанд»;
3. «Еммануїл»;
4. «Анна»
5. «Катерина».

Мінеральна вода «Едвард»

Мінеральну воду «Едвард» витягують із джерела №6 через боковий штрек. Фактично це стара озокеритова шахта, порожнечі якої заповнені мінеральною водою.

За хімічним складом вода «Едвард» — це сірководнева, сульфатно-хлоридно-гідрокарбонатно кальцієво-натрієво-магнієва з мінералізацією 4–6 г/л та вмістом 26 мг/л вільного сірководню. Джерело використовується для відпустки мінеральних сірчаних ванн або сірчано-соляних із розведенням з водою інших джерел. Ропні ванни переважно застосовуються при захворюваннях, що виникають внаслідок порушення обміну речовин, інтоксикацій, дегенеративно-дистрофічних процесів.

Це штучно створене джерело є об’єктом природно-заповідного фонду у статусі гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення.

Мінеральна вода «Фердинанд»

Мінеральна вода «Фердинанд» позначається як «Джерело №7» і витягується зі старої дерев’яної шахти, в якій добували озокерит. Пустоти шахти заповнені мінеральною водою.

За характером мінералізації вода «Фердинанд» — це сірководнево-хлоридно-натрієва, з високою мінералізацією (до 300 г/л) і з вмістом до 70 мг/л вільного сірководню. Як високомінералізована вода, що містить вільний сірководень, застосовується в розведенні з водою джерел №6, №8 і №9 для рапних або сірчано-соляних ванн.

Надкаптажна дерев’яна споруда джерела №7 відноситься до пам’яток архітектури місцевого значення. Саме джерело №7 курорту Трускавець є об’єктом природно-заповідного фонду України у статусі гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення.

Мінеральна вода «Еммануїл»

Мінеральна вода «Еммануїл» витягується з джерела №8, витікає з колишньої шахти з видобутку мінералу галеніт, або «свинцевого блиску». Джерело зовні каптоване дерев’яним зрубом і позначається як «Джерело №8».

За хімічним складом вода «Еммануїл» — це сульфатно-хлоридно-гідрокарбонатно-кальцієво-натрієво-магнієва з невисокою мінералізацією (до 4 г/л) та з малим насиченням вільним сірководнем (до 6–7 мг). Джерело використовується для мінеральних сірчаних ванн, а при змішуванні з водою джерела №7 — для ропних або сірчано-соляних ванн.

Сірчані ванни мають лікувальну та дезінфікуючу дію. Вони ефективні при шкірних захворюваннях та захворюваннях обміну речовин, наприклад, вуграх, лишаю, себорейній екземі, ревматичних запаленнях суглобів.

Мінеральна вода «Анна»

Мінеральна вода «Анна» видобувається з джерела №9, яке знаходиться в 65 метрах від родовища води «Еммануїл» — в урочище Липки — і з’єднаний з мінеральним джерелом №8 двома поперечними штреками. Як і «Еммануїл», джерело мінеральної води «Анна» є старою шахтою з видобутку галеніту, або «свинцевого блиску» з дерев’яним зрубом на поверхні, що позначає це джерело.

За хімічним складом вода «Анна» ідентична воді джерела №8 «Еммануїл» і використовується для мінеральних та сірчано-сольових ванн у водолікарнях курорту Трускавець.

Мінеральна вода «Катерина»

Мінеральна вода «Катерина», або джерело №10, розташоване в передмісті курорту Помірки.

За хімічним складом вода «Катерина» — це сірководнево-хлоридно-натрієва з високою мінералізацією (до 300 мг/л), використовується у розведеній до певної концентрації (1–6% солей ) для сірчано-соляних ванн у водолікарнях курорту Трускавець.

Зведення про озокерит